English · Українська · Polski · עברית · Español
Ландсманшафти: як іммігранти ховали своїх
Іммігрант із Меджибожа, прибувши до Нью-Йорка, зустрічав чужих людей, тісні прибуткові будинки й довгі робочі години. Але він міг знайти й ландсманшафт: товариство людей із рідних місць.
Товариство ландслайт
Ландсманшафт (множина ландсманшафтн) — це товариство взаємодопомоги єврейських іммігрантів з одного містечка чи краю. Члени регулярно сплачували внески. Натомість товариство виплачувало допомогу, якщо член захворів, утратив роботу чи помер, допомагало новоприбулим знайти житло й роботу і давало їм місце, де можна було зустрічатися, сперечатися, голосувати й молитися з людьми, які говорили їхнім їдишем. 1938 року обстеження Адміністрації громадських робіт (WPA) нарахувало 2468 ландсманшафтів лише в Нью-Йорку.
Місце, щоб спочити разом
Понад усе товариство купувало землю. Ділянка на одному з великих єврейських кладовищ Квінса й Лонг-Айленда означала, що ніхто з рідних місць не буде похований серед чужих і що навіть найбідніший член отримає гідний єврейський похорон. До багатьох ділянок товариств веде брама, на стовпах якої викарбувано назву товариства та імена його посадовців і членів.
Меджибізькі товариства
У цьому реєстрі задокументовано два меджибізькі товариства. Meshbisher Untershtutzung Verein (Меджибізьке товариство підтримки) засновано 1894 року й розпущено 1951 року; йому належать стара й нова ділянки на кладовищі Mount Zion у Маспеті (Квінс). Після розпуску товариства його незайняті могили розподілили між членами, що залишилися. Medgibosh Progressive Solidarity Society має ділянку на кладовищі Beth David в Елмонті, вхід до якої веде крізь браму, на двох гранітних стовпах якої перелічено його посадовців, членів і тих, кого вшановано написом «In memory of». Усередині товариство встановило меморіал людям Меджибожа, вбитим 1942 року.
Перегляньте імена на брамі або відвідайте меморіальну сторінку товариства.
Коли товариства згасали
Із 1950-х і 1960-х років товариства почали згасати: покоління іммігрантів відходило, а їхні діти, народжені в Америці, не заступали їхнього місця. Більшості з них уже немає; деякі ще збираються. Їхня земля залишається, а з нею й питання, хто про неї дбає. Коли товариства вже не існує, догляд за його брамою, доріжками й меморіалами часто лягає на родини, а камені осідають, нахиляються й стираються.